ну блять, ну як же ти далеко


я замічаю годинник
і це невпинне клацання,
сиджу, наводжу будильник
лиш для слабеньких шмаркання.
о! твої очі!
вони такі красиві! (блядьскі очі)
ці очі дівочі
в них не дивитись не в силі.
вони прямісінько із снів моїх,
які сплелися у реальність
і я, мов йобнутий псіх,
січу в них ахуєнну дальність.
я мрію їх поцілувати
тебе любити, блять, кохати.
я мрію їх обіймати,
бо з ними горя не знати.
ну блять! ну як же ти далеко
і одночасно у моїй душі,
а я для тебе – моє ехо.
любов – гавно, блін, навіть у вірші.

неіснуюча…


усе життя я хтів літати
не знаючи про ще одне
що думка де б ці крила взяти
безщадно знищить лиш мене

я мріяв стати космонавтом
щоб втікнути від сей землі
хтів випити це щастя залпом
щоб було чутно і в душі

я не найшов ні крил ні щастя
і космонавтом теж не став
я мрію неіснуючу кохати
без не існуючої я пропав

та це нічого! я проб”юся
і крила все одно знайду
боротись з фатумом навчуся
бо я..
..тебе усе одно люблю.