«КОЛИСЬ ІСНУВАЛО ЛЮДСТВО»


«КОЛИСЬ ІСНУВАЛО ЛЮДСТВО»
присвячується нашим батькам – тим, хто такою на нас лишили планету.

Світ в обіймах темноти
І ми не бачим куди йти
Ми утратили дорогу
Не дося’гнувши мети.
І під зірками Самоти
Ми видумуєм Світи
Де є Щастя,
Де є Друзі,
Де ми знаєм, хто є Ми.
Ми блукаєм по Землі
Ми самотні, ми самі,
Ми так прагнем клаптик Волі,
Щоб змінити свою Долю.

ехх…..
Та знай, що Час!
Час завжди сильніший нас.
Нічого час не залишає,
Він нас з землею розмішає.

Я погас.
І Час погас.
Світ вже згас.
Немає нас.
Ми цвіли,
Ми існували,
Ми любили і шукали.
Ким ми були? Чим ми стали?


До чого Ми наблизились, коли так холодно в душі? Вже опадають листочки дерева Едемського саду і, напевне, його викорчують звідси і перевезуть до жителів інших світів. Ми не встигли вкусити ще раз, щоб здобути вічне Життя. А Бог Continue reading