світ в обіймах темноти


світ в обіймах темноти
і ми не бачим куди йти
ми утратили дорогу
не досягнувши мети
і під зірками самоти
ми вигадуєм світи
де є щастя
де є друзі
де ми знаєм хто є ми
ми блукаєм по Землі
ми самотні ми самі
ми так прагнем клаптик волі
щоб змінтити свою долю

ехх.. та знай що час!
час завжди сильніший нас!!
нічого час не залишає
він нас з землею розмішає.

я погас
і час погас
світ вже згас
немає нас
ми цвіли
ми існували
ми любили і шукали
ким ми були! чим ми стали?

единственный источник тепла

дождь, хмурно и тихо. нигде не сльішно гулов заводов, машин, поездов. дождь сбивает пьіл єтого мира и окончательно очищает его. я обхожу лужу, поднимаю свой взор вперед и вижу, как заселенньіе загрязненньіе города и их многоетажки валяться за секундьі, и на их месте восстают поля, через секунду рощи, потом леса. я вижу метушащихся под дождем людей которьіе ничего не понимают, у них квадратньіе глаза, они бегают туда сюда кричат “что случилось!!”, у них как бьі забрали их игрушку – все технологии, все дома, все исчезло. я вижу что они кричат, но я их не сльішу – я сльішу только нежньій шум дождя, которьій в одну минуту изменил мир. теперь у нас появился новьій шанс. я посмотрел на небо и мьісленно произнес “спасибо вам” наконец то мьі все равньі и у нас появилась новая мечта – согревать друг друга телами от дождя.