люди стараються одягнутись вишукано, оригінально, екстравагантно! і я бачу, як вони, чим більше навішують на себе всіх цих ярликів, бірочок, всіх цих тату, окулярів, кульчиків, прикрас, майок, штанів зі всякими дорогими мережевами, оригінальними написами, яких самі носії майже ніколи не читають, блисками і іншою білібердою, весь цей гламур-каламбур, тим більше мені їх шкода. тим більше вони гублять себе, свою сутність, природу. і, надівши весь цей жах, вважаючи це моральне уродство “новим подихом моди”, прокуреним, забуханим, занюханим, подихом моди, ходять горді по вулицях, з високо піднятою головою – прогулюються.. ці люди.. думають, що їх одяг відображає їхню величність, значимість, вони штучно створюють класи людей. проте, я бачу, чим насправді горять очі цих бідолашних хворих людей, свідомість яких покалічена, знівечена системою – вони бідні, вони нещасні, вони кричать: “я є!!!”, “я існую!!!”, “я чогось вартую!!!” – крики поламаного життя, слабкої волі. вони повсюду, ці крики, вони кричать мені успину, улоб, вназдогін, переслідують, натягують на себе всі ці бірочки, весь цей каламбур, бо не є індивідумами. одягаючи це робляться лиш персонами, за якими ховається знівечене істинне лице. їх неможливо розрізнити по покликанням, от і придумали класи, щоб хоч якось виділитися, щоб прикрасити знівечену, спустошену системою, оточенням і батьками людину.
ЯК МЕНІ ЇХ ШКОДА.
я не говорю про дітей, які своїм одягом\стилем протестують проти системи, яка розвалюється і скоро здохне, я говорю про дорослих людей.
20 July 2009 10:08
Leave a Reply