a soundtrack composer
лежить на небі сонце
водичку зігріває
а пара із водички
до неба відлітає.
зібралась вода в хмарки
а потім в сірі хмари
а хтось спав собі в парку
в дворі гуляли пари.
тут хмарам надоїло
під небом колихатись
мовляв “пора додому
нам зараз повертатись”.
падати почав дощик
застав людей зненацька
тікати почав кожен
від правнука до батька.
змивалася мазюка
мальованих усмішок
змокша в серцях грязюка
обмащувала всіх що
тікали від дощу
(грим давно змитий)
друг в знятому плащу у друга
тепер морально ситий.
в маршрутку зайшла бабця
з посвідченням хотіла
“нема старуха тут вже місця”
вийшла під дощ, так і не сіла.
я бачив просто цю картину
її не міг не описати
отак от любу україну
допомагаєм відроджати.
дощик закінчився
і сонце
відкрило око
знову жарко
знов всі щасливі і привітні
і як раніше
сплять на дворі
і гуляють в парку.
тепер спокійні всі
бо знають
що справжніми
ніхто їх не побачить
та я вас бачив тоді всіх
коли вам грим ваш позмивало
ніхто з вас бабці не поміг
справжнє обличчя вам мішало.
можливо вірш мій і жорсточить
та я не брешу ні про що
розказую лиш те, що бачу
женусь за тим, що вже пройшло.
10 June 2005 20:12
POETRY
Leave a Reply