світ в обіймах темноти
і ми не бачим куди йти
ми утратили дорогу
не досягнувши мети
і під зірками самоти
ми вигадуєм світи
де є щастя
де є друзі
де ми знаєм хто є ми
ми блукаєм по Землі
ми самотні ми самі
ми так прагнем клаптик волі
щоб змінтити свою долю
ехх.. та знай що час!
час завжди сильніший нас!!
нічого час не залишає
він нас з землею розмішає.
я погас
і час погас
світ вже згас
немає нас
ми цвіли
ми існували
ми любили і шукали
ким ми були! чим ми стали?
27 June 2008 18:03
POETRY
Leave a Reply